Мати право на помилку...
Чи може людина помилитись?
Зверніть увагу, не помилЯтись, а помилИтись.
Може, звичайно.
То чому ж тоді вчителям не пробачило суспільство помилки? Бо саме вчителі не пробачають помилок своїм учням (у більшості випадків), і відразу оцінюють діяльність. Чи завжди треба це робити? Впевнена, що ні. Був час, коли я тільки-но прийшла до школи як вчитель, система перейшла на дванадцятибальну систему оцінювання, і у нас, вчителів, була можливість не ставити поточних помилок.
Може, звичайно.
То чому ж тоді вчителям не пробачило суспільство помилки? Бо саме вчителі не пробачають помилок своїм учням (у більшості випадків), і відразу оцінюють діяльність. Чи завжди треба це робити? Впевнена, що ні. Був час, коли я тільки-но прийшла до школи як вчитель, система перейшла на дванадцятибальну систему оцінювання, і у нас, вчителів, була можливість не ставити поточних помилок.
Я "кайфувала" (пробачте за таке слово, але по-іншому виразити відчуття не можу). Чому саме так почувалась? Бо могла проводити багато тренувальних вправ - і діти не боялись їх виконувати, навіть біля дошки. Ми працювали на результат - показати свої знання на контрольній. Учні могли помилятись, виправляти, працювати над помилками, щоб потім виконати підсумкове завдання. Учні не боялись. Не боялись помилитись, бо їм не буде поставлено оцінку. А саме такийй ланцюжок: помилка - оцінка. І учні бояться саме оцінки.
Потім цю систему змінили на іншу, але я так і продовжувала - не оцінювати учня на уроці, коли він вчиться застосовувани знання. Проводила самостійні на початку уроку, але учні знали, що наступного уроку вона відбудеться, знали тему, усвідомлювали, що буде оцінена - готувались. І завжди націлювала, що будь-яка самостійна робота (самостійна чи контрольна, домашня) дає можливість зрозуміти, що ти не знаєш, над чим треба працювати.
Завжди мала наганяй від завуча, що немає поточних оцінок - але не переймалась, бо дитина не боїться вчитися - це найцінніше.
Завжди наголошую, що не страшно помилитися. Страшно не бачити і не визнавати помилку, не працювати з нею, і тому робити її системною - помилЯтися. Це означає, що ти не володієш матеріалом і навіть не здогадуєшся, що помиляєшся.
Вчитися треба усе життя. Чи вчусь я? Так, бо народилась, виросла, закінчила школу та училище та й зараз живу у російськомовному середовищі. Чи помиляюсь? Так. Тому й вчусь. Вишукую у себе помилки та працюю над ними. До речі, поки працювала у школі на це зовсім не було часу.
Шукаю сама і можу запропонувати вам пошукати разом зі мною помилки.
Якщо вам це цікаво, то підписуйтесь на сторінку, де я буду розмішувати матеріал, та ставте вподобайку)
До зустрічі)
Не помиляймось)

Коментарі
Дописати коментар